Мелодія кави у тональності кардамону

Підібравши спідниці, Анна переступила через невеликий потічок талого снігу, який біг донизу, й усміхнулася. Як багато довкола дітей. У холоднечу та морози сиділи вдома, а зараз тішаться з того, що вже не зимно, що лагідно гріє сонце і що не треба надягати на себе так багато одягу, як у люті морози.
Привітавшись із сусідкою, Анна зосередилася на розмові з пані Терезою. Легкій, цікавій, приємній. Розмові ні про що і про все на світі. Саме такій, яку провадять тоді, коли добрий настрій і нема потреби говорити про щось серйозне та статечне.
Продовжуючи прислухатися до слів Терези, Анна одночасно придивлялася до одягу жінок, які йшли їм назустріч. Здається, того року рукави стали трохи вужчими, спідниці — пишнішими, а крій — вигадливішим. Треба й собі щось таке пошити? Весна не за горами. Дехто вже й сукні легші вдягнув.
Залишивши осторонь Гетьманські вали [24] та площу Святого Духа [25], вони майже дійшли до площі Фердинанда, аж раптом, проходячи повз один із будинків, Анна зауважила трохи дивну на вигляд жінку, яка вийшла з брами розкішної кам’яниці й зараз ішла до фіакра.
Повернувши до неї голову, Анна уповільнила крок. Не могла пригадати, щоб коли-небудь бачила так чудернацьки вбрану жінку. Сукня ледь не бальна, надто декольтована та яскрава. І це посеред білого дня. Абсолютна відсутність гарного смаку та брак відчуття доречності. Хто вона така?
Анна ще раз зацікавлено ковзнула поглядом по сукні тієї жінки і ледь не зашпорталася, бо пані Тереза раптом пришвидшила крок і їй теж довелося йти швидше. Чому вона не дозволяє роздивитися незнайомку?
Озирнувшись, Анна з подивом зауважила, що, коли та жінка підібрала спідниці, щоб забратися у фіакр, з-під сукні визирнули зовсім не білі, а яскраво-рожеві нижні спідниці [26].
— Куди ти знов дивишся? — Тереза доволі безцеремонно смикнула Анну за руку. — Як тобі не соромно?
Почервонівши і ще не розуміючи, у чому її звинувачують, Анна ще раз озирнулася.
— А чому не можна туди дивитись? Хто вона така? Ви її знаєте?
Тереза зміряла Анну сердитим поглядом.
— Думай, що кажеш. Як я можу знати таку жінку?
Ще дужче почервонівши, Анна відвернулася. Отже, навіть дивитися туди категорично не можна.
Тереза скоса глянула на неї.
— На майбутнє раджу запам’ятати, що порядні панни ніколи не помічають таких жінок на вулиці, не говорять про них у товаристві й тим паче не зупиняються посеред дороги, щоб розглядати. Це жінка з вкрай поганою репутацією.
Приголомшена незвично суворим тоном Терези, Анна злякано кивнула. Будь-яке бажання розпитувати зникло остаточно, проте запитань стало ще більше. Що означає вкрай погана репутація? У неї самої теж тепер погана репутація, але, здається, не аж така. Певно, це одна з тих жінок, які продають себе за гроші. Про кохання там взагалі не йдеться. А вона ще ляпнула Адамові, що він її купив. Ніби поставила себе на одну шальку з такими жінками.
Цілком поринувши у свої думки, Анна не зауважила невеличкого двоколісного візка, який розвертався біля одного з мостів на площі Фердинанда, і з розгону наштовхнулася на нього. Дивом втрималася на ногах, але весь поділ нової сукні заляпала талим снігом. Злякано глянула на Терезу, але та лише мимохіть кинула погляд на брудні плями по низу спідниці й промовчала. Здається, це не провина, а лише дрібна неприємність.
Покінчивши з усіма невідкладними справами на площі Фердинанда, вони завернули на Галицьку вулицю, дійшли до Кафедрального собору і, проминувши його, вийшли на Головну площу [27]. Пані Тереза зайшла в аптеку «Під золотим оленем» [28], а Анна ледь затрималася при порозі, бо раптом відчула якийсь дивний дискомфорт. Так почуваєшся тоді, коли за тобою хтось потай спостерігає. Але хто? Може, хтось знайомий?
Вона ледь повернула голову і боковим зором зауважила, що біля фонтану Нептуна стоїть якийсь пан і уважно дивиться на неї. Машинально заховавши обличчя за крисами капелюшка, вона вже хотіла зайти в аптеку, проте в останню мить притримала двері. Перед внутрішнім зором знов виникла постать того чоловіка, й Анна відчула, як їй перехоплює подих захватом. Адам!
Рвучко озирнувшись, вона зустрілася з ним очима, проте Адам чомусь лише ледь кивнув їй головою, але з місця не зрушив.
Гублячись у здогадах, Анна штовхнула двері аптеки. Що за дивна поведінка? Невже він не зрадів зустрічі?
Намагаючись отямитися, Анна спробувала вслухатися в розмову пані Терези з аптекарем, проте жодного слова не почула, бо не змогла зосередитися на чомусь іншому, окрім думок про Адама.
— Панна так уважно слухає. Може, панна чогось потребує? — раптом почула вона звернене до неї запитання аптекаря. — Я панну слухаю.
— Що? Я? — Анна злякано кліпнула очима. — Ні, я нічого не потребую.
Скромно потупившись, вона дочекалася, доки Тереза залагодить свої справи з аптекарем, і разом з нею вийшла на вулицю. Намагалася не дивитись туди, де щойно стояв Адам, проте мимоволі шукала його поглядом. Невже він пішов? Невже не захотів побачитися з нею? Але чому? Сталося щось погане?
Тереза з підозрою глянула на Анну.
— Ти зблідла. Погано почуваєшся?
— Погано почуваюся? — розгублено перепитала її Анна, і сама не розуміючи, навіщо, але вхопилася саме за цю фразу. — Так, погано. Ліпше я піду додому.
— Додому? Але чому? Тобі ж щойно нічого не бракувало.
— Так, але… але… — Анна гарячково намагалася вигадати якесь пояснення свого стану. — Просто зараз я відчуваю, що в мене… Ну, ви ж розумієте, що в мене…
— Місячне нездужання? — по-своєму потрактувала її недомовки Тереза. — Але я ще хотіла зайти до сина. Може, моя невістка тобі зарадить?
Анна потай скосила очі туди, де ще зовсім нещодавно стояв Адам, і зітхнула.
— Ні, краще я сама повернусь додому.
Тереза невдоволено скривилася.
— Неможливо. Я не можу відпустити панну твого віку саму.
— Чому не можете? Це ж лише два кроки звідси. Ніхто й не знатиме.
— А якщо з тобою знов щось станеться?
— А що зі мною може тут статись? — Анна обережно роззирнулась довкола і відчула, що червоніє. Адам таки нікуди не пішов. Просто відійшов трохи далі.
— Я ж ні з ким не розмовлятиму і відразу ж піду додому… А ще я ноги промочила.
Витративши на вмовляння весь свій запас красномовства та п’ять хвилин часу, Анна таки переконала Терезу відпустити її додому і навіть зуміла приховати від неї радісний блиск в очах.
Адам підійшов до Анни відразу по тому, як пішла його сестра, мовчки взяв під руку і повів у бічну вуличку.
— Так не може продовжуватись, — він нахилився до неї, і в якусь мить Анні здалося, що він її поцілує. — Мушу серйозно з тобою поговорити.
— Поговорити? Тут? — вона ледь відступила і спробувала застережним поглядом втримати Адама на віддалі. — Тут надто багато людей.
— Добре, відійдемо кудись трохи далі.
Пройшовши Жидівською вулицею [29] повз синагогу, Адам зупинився біля зброївні [30]. У суботу тут було малолюдно, а ймовірність побачити когось знайомого була мінімальною.
— Я знайшов тобі місце компаньйонки при старшій пані. Думаю, вже незабаром ти переїдеш до неї.
Анна майже з острахом глянула на нього.
— Ви забираєте мене від своєї сестри?
— А хіба ти не знала, що мешкаєш там тимчасово?
— Знала, — Анна розгублено глянула на сніг, який лежав на даху зброївні, і відвела погляд. — Просто ваша сестра дуже до мене добра.
— У пані Беати тобі буде не гірше, аніж у Терези. Близької родини у неї немає, і вона погодилася тобою заопікуватися. Якщо поводитимешся розумно, то матимеш не лише добре утримання, але й сердечне ставлення до себе.