Мелодія кави у тональності кардамону

Анна взяла чистий аркуш паперу і глянула кудись у простір вікна перед собою. Завтра прийде посильний від Адама, і здалося б написати відповідь, але що писати? Знов вишукувати причини для того, щоб не зустрічатися? Чи ж є у неї ті причини?
Підперши рукою голову, вона взяла зі столу одне з пер і замислено почала покусувати його кінчик. Адам має знати, що вона не навмисно уникає його, що теж хотіла б побачитися, що любить, що…
Продовжуючи задумливо крутити перо у руках, Анна машинально вмочила його декілька разів у чорнило, тоді, сама не зрозумівши як, не лише перемазала чорнилом пальці, але й поставила на чистому аркуші паперу величезну чорнильну пляму.
Здивовано озирнувши результати своєї праці, Анна відклала перо і заходилася відтирати з пальців плями. Треба сказати пані Беаті про родину на Байках [31] і попросити, щоб відпустила до них у гості. Це брехня лише наполовину, бо родина на Байках у неї таки є. А ще треба переконати пані Беату в тому, що ці відвідини не зашкодять виконанню обов’язків компаньйонки. Важче позбутися покоївки, яку їй обов’язково нав’яжуть, бо молодій панні не можна виходити з помешкання без супроводу. Хоча… Враховуючи те, що покоївка пані Беати не любить брати на себе зайву роботу, то з нею теж можна без проблем порозумітися.
Проморочившись із листом добру годину і перепсувавши три аркуші паперу, Анна заледве спромоглася написати декілька рядочків, проте була цілком задоволена. Уперше не лише пообіцяла Адамові зустрітися з ним, але й попросила подбати про місце зустрічі.
Склавши лист удвоє, Анна заховала його в шафу. Адам розсердився на неї, але вона сама винна, бо надто довго вагалася і відмовляла в зустрічі. Він втратив терпіння. Цікаво, як це вплине на їхні стосунки?
Передавши через посильного лист, Анна з острахом почала очікувати на відповідь, проте незабаром зрозуміла, що її побоювання марні. У листі від Адама нічого несподіваного не було. Він сприйняв її згоду як щось цілком зрозуміле і взяв ініціативу у свої руки. Їй залишилося лише слухняно виконувати його волю.
  
Розділ 2
 
Усі проблеми залагодилися доволі вдало, проте в день побачення Анна все одно почувалася неспокійною. У голові роїлося безліч суперечливих думок, вона вагалася, не могла вирішити, як поводитись, і врешті відчула, що не годна сама себе зрозуміти.
Щоб якось заспокоїтися, підійшла до вікна і визирнула на вулицю. Надворі так сонячно і тепло, ніби то вже не весна, а справжнє літо. Навіть нову батистову сукню можна вдягнути. Анітрохи не холодно.
Анна витягнула з шафи сукню, вдягнула її і, ледь нахиливши голову, оцінююче глянула на своє відображення у дзеркалі. Блідо-жовта сукня у делікатні бутони білих квітів не лише гарна, але доречна для буденного візиту. Не надто складного крою, вона, проте, підкреслює всі переваги фігури саме так, щоб це не виглядало непристойно. Невеличкий виріз лише ледь акцентує увагу на грудях, широкий пояс охоплює вузеньку талію, а пишні спідниці підкреслюють маленькі ступні та гарно колишуться в такт ході. Усе доволі безневинно та мило. Єдина проблема — Адам призначив побачення на Байках, а це, як для самотньої прогулянки, трохи задалеко.
Вийшовши з будинку, Анна невпевнено роззирнулася довкола. Здається, нічого підозрілого немає, але надто поспішати все одно не варто. Це привертає увагу і стає мимовільним приводом для підозр.
Призупинившись, вона розкрила парасольку і неквапною ходою пішла вздовж хідника. Чого переживати? На чолі ж у неї не написано, куди вона йде.
Щоб випадково не потрапити на очі комусь зі знайомих чи сусідів, Анна вирішила не відразу йти до Нового Світу [32] та на Байки, а спочатку завернула на Маєрівську вулицю [33] і нагору вже йшла вздовж складів дерева повз парк Герхта.
Проминувши парк, майже перестала боятись випадкових зустрічей і пришвидшила крок. Безнадійно спізнювалася, а мала б шанувати кожну хвилину.
Проминувши костел Марії Магдалини, Анна ковзнула поглядом по деревах, які росли обабіч шляху, по вкритих гонтою і соломою хатках та міцніше вчепилася пальцями в ручку парасольки. Зліва від дороги, біля хреста, її мав би чекати Адам.
Ледь примруживши очі від яскравого сонця, яке світило в обличчя, Анна роззирнулася довкола. У найближчому від неї подвір’ї якась жінка набирала з криниці воду і вже зацікавлено подивлялася в її бік; трохи далі по вулиці в рясному цвіті плодових дерев та кущів тонуло декілька хатинок; ще далі — живоплоти і городи чергувалися з хатами, щедро обсадженими квітучими деревами; майже при кінці вулиці бавилися діти.
Вона розгублено обвела поглядом околицю. Але ж тут нема хреста. Здається, не дійшла до умовленого місця зустрічі з добру сотню кроків.
Підібравши спідниці, вона кинулась туди, де її з півгодини чекав Адам.
— Я думав, ти вже не прийдеш, — Адам діткнувся поцілунком її руки і мимоволі затримав долоню Анни у своїй. — Ти не змогла прийти раніше?
Вона сполохано відвела очі. Як довго, до непристойності довго Адам тримає її долоню у своїй. Невже не боїться, що хтось сторонній це зауважить?
— Я переплутала місце зустрічі… Мені шкода… Я ненавмисно.
Адам не відповів. Так давно не бачив Анну, що зараз не міг надивитися на неї. Здається, вона стала ще гарнішою. Сяючі очі, ніжна округлість губ, рум’янець на щоках, довге густе волосся виблискує на сонці теплим бурштином, високі груди здіймаються в такт схвильованому подиху. Здається, фізично Анна стала розвиненішою, може, навіть підросла. Лише в обличчі все ще проступає ця її наївна дитячість. Навіть каламутна суміш невинності й чуттєвості нікуди не зникла, а стала ще виразнішою. Так, ніби вона вже знає, як звабити чоловіка, й одночасно все ще не розуміє, до чого це може призвести. У товаристві чи просто на вулиці таку дівчину неможливо не помітити. Даремно він обіцяв зберігати у таємниці їхні стосунки. Навіть Тереза вже натякає, що Анні треба знайти чоловіка. Мав такого задосить ще в Жовкві, а тут волів би уникнути взагалі.
— Чому ви мовчите? — першою не витримала Анна. — Може, відійдемо кудись далі? Дивіться, там стоять якісь дві жінки і витріщаються на нас.
Нічого не відповівши, Адам взяв Анну за руку. Спочатку повів від дороги вбік вузенькою стежкою вздовж живоплоту, тоді тією ж стежкою донизу, повз занедбану хату та квітучий сад, поміж дерев та бур’янів, кудись аж на Кастелівку [34] до Вулецької дороги та Вулецького ставу.
Відчуваючи, що в делікатних черевичках на підборах плутається в густій траві, Анна невпевнено торкнулася плеча Адама.
— Зачекайте… Не поспішайте… Я не встигаю.
Вона підвела голову і, впіймавши погляд Адама, відчула, як завмирає серце. До безтями любила кожну його зморщечку, чорне з сивиною волосся, маленький нерівний шрам збоку на підборідді, погляд темних очей, який стає таким теплим тоді, коли він дивиться на неї, і усмішку, в якій є щось дуже безпосереднє, справжнє, щось таке, що залишається у ньому від молодого чоловіка, яким Адам був колись і яким вона ніколи його не знатиме.
Зніяковівши, Анна відвела погляд і неуважно глянула вниз — туди, де серед трави та зілля біг невеличкий потічок і росли кущі терену та верболозу. Нарешті вони з Адамом самі.
Мимоволі прислухавшись до ледь чутного шелесту листя над головою, Анна усміхнулася. Цікаво, про що Адам думає зараз і чому знов так дивно розглядає її? Він скучив за нею? Вона йому подобається? Він хоче її?
Вітер легенько торкнувся її волосся, затріпотів стрічкою на капелюшку і, ковзнувши шовком стрічки по губах, загубився десь поміж кронами дерев.
Мимохіть відкинувши стрічку вбік, Анна зустрілася очима з поглядом Адама і затамувала подих. Напевно, зараз він скаже їй щось приємне, щось важливе, щось ніжне, романтичне, щось…