Мелодія кави у тональності кардамону

Зупинившись на ґанку, Анна струсила з черевичків сніг. Адам збирався заходити досередини будинку, і, не втримавшись, вона мимовільним жестом зупинила його.
— Щось сталося? — здивовано глянув на неї він. — Ми щось забули у фіакрі?
— Ні, нічого, — Анна забрала долоню з його руки. — Я просто хочу трохи відсапатись. Зачекайте хвильку. Ми надто швидко йшли.
Знизавши плечима, Адам зачекав ще декілька секунд і відчинив двері.
Анна лише тихенько зітхнула і, намагаючись не виказувати страху, зайшла з ним у сіни. Здається, пастка замкнулася, і на то вже нема ради.
Зібравшись із залишками сили волі, вона примусила себе зайти до покою. Ледь чутно привіталася з господинею, підвела очі й знову впала духом. Судячи з усього, ця пані не належала до жінок, з якими легко порозумітися. Навіть погляд має непривітний і чіпкий.
Скориставшись дозволом присісти, Анна прилаштувалася в найдальшому та найтемнішому закутку кімнати. Продовжувала потай спостерігати за господинею. Та не дивилася в її бік, проте Анна все одно не могла позбутися враження, що тітка Адама уважно її вивчає. Що це — звичайна цікавість чи щось значно небезпечніше?
Анна ще раз крадькома глянула на неї. Міцно стулені губи, самовдоволений вираз обличчя, погляд, що тримає на віддалі й є підкреслено зверхнім. Усім своїм поводженням ця пані дуже виразно демонструє, якої невисокої вона думки про небажану візитерку і з яким очевидним небажанням погодилася взяти ту до себе.
Не втримавшись, Анна обережно скосила очі на Адама. У його погляді дедалі виразніше читалося занепокоєння. Ситуація виходить з-під контролю?
Внутрішньо напружившись, Анна міцно стиснула долоні. Їй раптом по-дитячому сильно захотілося все це облишити і втекти геть. Вона різко випросталася і хапнула ротом повітря.
Моментально оцінивши ситуацію, Адам теж підвівся.
— Думаю, панна хоче відпочити з дороги.
Від подиву втративши дар мови, Анна не лише промовчала, але й безборонно дозволила випровадити себе з кімнати. В останню мить таки озирнулася. Невже Адам намагається приховати від неї розмову з тіткою? Боїться її реакції на все це?
Провівши Анну в невеличкий, проте надзвичайно чистий покій, тітка Адама поставила на стіл свічник.
— Порозкладаєш свої речі й прийдеш до мене. Тут не заведено пізно вечеряти. Запам’ятай то собі.
Вона кинула на Анну ще один недоброзичливий погляд і вийшла з кімнати.
Трохи розгублено знизавши плечима, Анна провела її очима. Здається, господиня будинку — прихильниця ідеального порядку.
Анна роздивилася довкола. На вікні — білосніжна, навіть у тьмяному світлі свічки, фіранка; на підвіконні — виставлені в чітку лінію вазони з квітами; у креденсі — симетрично розставлений порцеляновий посуд; на ліжку — рівний рядочок вигаптуваних подушок. Жодного перекошеного чи бодай на дюйм зсунутого від гармонійно чіткої лінії предмета.
Вона перевела погляд собі під ноги. Дощана підлога натерта до блиску і радше нагадує совганку, аніж долівку.
Поспіхом роззувшись, Анна ступила ще декілька кроків, підійшла до ліжка й обережно поклала капелюшок на його краєчок. Як і де тут розкладати свої речі, не уявляла і понад усе боялася порушити ідеальний порядок та глянц у кімнаті. Довго вона тут не витримає. Усе якесь надто правильне та штучне, ніби розраховане на зовнішній блиск, а не на повсякденне життя.
Присівши на крісло, Анна втупилася поглядом у полум’я свічки. Як тут взагалі мешкати? Тітка Адама анітрохи їй не подобається. Така сама штучна і нещира, як і все у цьому помешканні.
Вона підвелася з крісла. Навряд чи Адам прийде прощатися з нею. Щоб не провокувати зайвих підозр, відразу поїде додому. Чого-чого, а самовладання та розсудливості йому не бракує. А їй?
Вона підійшла до вікна і ледь відхилила фіранку. Довго чекати на Адама не довелося. Незабаром він вийшов із будинку, перетнув подвір’я, а ще за хвилину зник із поля зору. І нехай. Наперекір їм усім не буде плакати і боятися.
Анна рішуче повитирала долонею вологі від сліз щоки і вийшла з кімнати.
Побачивши її на порозі кімнати, тітка Адама невдоволено підібрала губи і жестом вказала їй на крісло у протилежному від себе кінці столу.
— Мій племінник надто сильно переймається твоєю долею, — відразу приголомшила вона Анну зауваженням. — Не розумію, чим ваша родина заслужила собі таке ставлення? Сподіваюсь, ти усвідомлюєш, що ви чужі для нього люди і не розраховуєш, що він довго панькатиметься з тобою. Ти ж не будуєш особливих планів щодо нього? Правда?
Відчуваючи, як кров відливає від щік, Анна не відразу знайшлася з відповіддю.
Тітка Адама ще раз зміряла Анну зневажливим поглядом. Виглядає на добропорядну панну, проте навряд чи такою є. Просто талановито грає роль. Навіть вдягнута з претензією на розкіш, а при її становищі такого не мало б бути. Хтось її утримує? Чи не Адам? Щось у цій гарненькій панні дедалі виразніше їй не подобалося. Відчувала в ній якийсь прихований ґандж чи радше небезпеку. Цікаво, чому Адама так сильно хвилює доля цієї дівчини?
Вона ще уважніше придивилася до Анни. Невисока на зріст, має гарне, але доволі безвільне та перелякане обличчя, добре волосся, розвинені форми тіла, м’які рухи і якийсь підозрілий погляд — надто насторожений і неспокійний. Так, ніби весь час намагається щось приховати або зіграти те, чого нема. Без сумніву — обманює, проте зловити її на тому буде важко. Адам теж не сказав правди.
Щось він собі задумав. У його віці чоловікам іноді перекручується в голові. Незрозуміло лише, навіщо він привіз її сюди? Таких не возять до родини.
Під пильним поглядом господині Анна насилу примусила себе зберігати пристойну міну при поганій грі й спробувала зобразити на обличчі цілковиту невинність.
— Не розумію, про що пані говорить. Ми сусіди пана Адама. Мій вуйко попросив пана про послугу, а пан був таким до нас дуже добрим, що…
— Досить. Я зрозуміла. Ти спізнилася на вечерю. Сподіваюсь, завтра ти прислухаєшся до моїх вимог і прийдеш вчасно?
Кинувши швидкий погляд на господиню, Анна кивнула й опустила очі. Отже, очевидних доказів та не має, але якщо знатиме правду, — й хвилини не триматиме її у себе вдома.
Анна героїчно витримала не надто доброзичливу атмосферу вечері, проте, коли повернулася до себе в кімнату, почувалася вичерпаною до денця і вже по-справжньому злостилася на Адама за те, що з його ласки опинилася в такому принизливому становищі. Спати лягла у вкрай паскудному настрої, проте до наступного ранку і вона, і пані Зося трохи зжилися з думкою провести поряд декілька днів і не так гостро реагували одна на одну. Непокоїло лише те, що господиня все ще продовжувала надто уважно придивлятися до неї, а ввечері навіть почала розпитувати про життя та родину.
Період більш-менш спокійного життя тривав трохи більше тижня, а потім Анну почала мучити невідомість. Не мала від Адама жодної звістки. Він навіть листа їй не написав. Цікаво, де він подівся? Може, виникли якісь проблеми із залагодженням справ у Жовкві? Але які?
Поступово Анна втратила апетит, сон, добрий настрій і бажання боротися з обставинами. Ночі для неї перетворилися на суцільне випробування. Вона важко засинала, погано спала, бачила якісь чудернацькі, довгі сни і, прокидаючись вранці, почувалася ще більш знесиленою, аніж напередодні ввечері. Можна було б списати все це на чергове місячне нездужання, яке почалося у неї саме зараз, проте розуміла, що причина в іншому. Вона боїться свого непевного становища і дуже сильно хоче, щоб Адам забрав її звідси.
  
Розділ 5
 
Коли без змін проминуло три тижні, відчуття Анни дедалі виразніше почали нагадувати відчай і, щоб не виказати свого настрою перед господинею, вона намагалась якомога рідше потрапляти тій на очі.
Того ранку теж вийшла з кімнати, лише коли переконалася, що в помешканні нікого немає. Без апетиту поснідала і, не знаючи, чим ще себе зайняти, підійшла до вікна. Присівши на лаву, визирнула на вулицю, проте вікно запітніло і вона нічого не побачила.