Мелодія кави у тональності кардамону

Анна вдягнула капелюшок, рукавички, взяла парасольку. Зовні все у ній цілком пристойно — скромно, вишукано, мило. Адамові обов’язково сподобається.
Уже виходячи з кімнати, Анна ще раз зазирнула в ридикюль. Гроші, дзеркальце, голка з ниткою, декілька шпильок, носовичків, гребінець, подарунок. Здається, нічого не забула.
Вона ще раз, уже востаннє, крутнулася перед дзеркалом і зовсім у доброму настрої вийшла з кімнати, а опинившись у помешканні пані Терези, й взагалі з головою поринула у нагальні клопоти. День заповідався на спекотний та метушливий, проте серйозних неприємностей не обіцяв. Навпаки — хотілось якомога швидше побачити Адама. Соромно сказати, але вона ще ніколи не танцювала з ним. Спати спала, а щоб танцювати — ніколи й не мала такої нагоди. Кумедно. Колись треба сказати про це Адаму, а зараз ніколи думати про таке. Надто багато роботи. Добре, якби прийшов хтось із родини Терези. Щось навіть її невістки не видно.
Уже за годину Анна почала серйозно непокоїтися, що до появи гостей вони нізащо не впораються з усією роботою, а тому дуже зраділа, коли прийшла родичка Терези — така собі пані Анеля. Раніше Анна ніколи її тут не бачила. Очевидно, та мешкає десь не у Львові, можливо, навіть приїхала з Відня, бо у її поводженні, розмові чи зовнішності нема ані натяку на провінційність. А ще, напевно, її чоловік обіймає якусь поважну посаду, бо тримається ця пані дуже впевнено і має бездоганно вишукані манери. Їй десь років за тридцять, проте вона все ще гарна. Правильні риси обличчя, витончений профіль, тонкий, гарної форми ніс, а ще блакитні очі й розкішне чорне волосся — доволі рідкісне поєднання, яке робить їх власницю не просто гарною, а винятково гарною жінкою. Якщо до всього того додати ще й порцеляново-білу шкіру, горду поставу, високий зріст, досконалої форми плечі та витончені, з довгими трохи нервовими пальцями руки, то відразу стає зрозуміло, що ця жінка ніколи не знала нестатків або важкої фізичної праці. Навіть її якась аж надто нервова худорлявість не псує загального враження — навпаки, саме вона робить цю жінку витончено-аристократичною. Щоб так виглядати і так поводитися, треба народитися та вирости у шляхетній родині. Такого не навчишся — це мусить бути у крові.
Анна знов потай глянула на пані Анелю і мимоволі порівняла себе з нею. Зате у цієї жінки не така гарна, як у неї, фігура, не таке юне обличчя і не такі яскраві губи, а ще у неї втомлений вигляд, а в погляді та рухах нема жвавості та життєрадісності. Напевно, коли обіймаєш високе становище, то вже і не до веселощів та безтурботності. Зрештою, хто б там порівнював їх між собою. Вони з різних світів. Світів, які ніколи не перетинаються, хіба паралельно співіснують. Здається, завчасно вона зраділа її появі тут. Навряд чи від цієї пані дочекаєшся допомоги у буденних справах.
Анна знов взялася до роботи, проте за декілька хвилин із подивом зрозуміла, що родичка пані Терези теж не збирається сидіти склавши руки. Без зайвої метушні та біганини вона якось відразу порозумілася з усією прислугою, знайшла не лише відповідний тон, інтонацію та манеру спілкування, але й за чверть години примусила всіх рухатися вдвічі швидше, а накази та доручення розуміти і виконувати не лише бездоганно чітко, але й без довгих пояснень та розмов. Анна аж рот відкрила від подиву, коли за годину пані Анеля зробила те, на що їй самій довелося б витратити не лише три години, але й змарнувати купу нервів. Здається, ця жінка не лише витончена та гарна, але й вміє чудово залагоджувати звичайні побутові справи та давати лад найбанальнішим щоденним клопотам. Щоб так господарювати, треба мати неабиякий досвід. Напевно, у неї великий маєток і вона навчилася всього того ще змалку.
Переконавшись, що основна робота завершена, Тереза зітхнула з полегшенням та пішла перевдягатися, а Анна з її родичкою змогли присісти на невеличку канапу в кімнаті, суміжній із вітальнею, і трохи перепочити. Дуже доречно, бо задуха ставала нестерпною і хотілося спокійно посидіти та не метушитися.
Насолоджуючись смаком і ароматом кави, яку щойно принесли, вони якийсь час сиділи мовчки. Анна тому, що боялася відкрити рот у присутності такої поважної пані, а Анеля тому, що думала про щось своє і майже не помічала дівчини, яка тихенько сиділа навпроти та мовчала. Бачила її тут вперше, проте особливого зацікавлення та у неї не викликала. Гарна, молоденька панна — мила, тендітна, сором’язлива і дуже невинна. Цій дівчині ще пасувало б бавитися в ляльки, але, судячи з того, як старанно намагається не збитися з серйозного настрою та вдати дорослу, саму себе вона сприймає інакше. Наївна дитина. Ліпше б тішилася з того, що молода, невинна і ще нічого не знає про життя. Очевидно, це донька однієї зі знайомих Терези. Про що з нею говорити? Про погоду? Про сукенки чи капелюшки? Про майбутню забаву? Не мала до того ані настрою, ані бажання. Надто багато сумнівів та побоювань заважали зосередитися на сторонніх речах.
Кинувши погляд на настінний годинник, Анеля підвелася з канапи і підійшла до вікна.
— Нянька вже давно мала б привести дітей. Де вона ходить?
Невпевнено глянувши на родичку Терези, Анна промовчала. Навряд чи ця пані сподівається отримати відповідь на своє запитання. Це не запитання, а думки вголос.
Ще раз глянувши на Анелю, Анна мимоволі відзначила, що, коли та спокійно стояла біля вікна і яскраве світло добре освітлювало її обличчя, здавалася трохи старшою. Їй, певно, уже добре за тридцять, проте вона все ще дуже вродлива. Шкода лише, що виглядає чимось засмученою. Невже у такої гарної пані є причини для суму?
Помітивши, що дівчина надто уважно розглядає її, Анеля навіть не відвернулася. При Терезі чи комусь із родини, може, й спробувала б приховувати свій настрій, але перед цією дівчинкою могла того не робити. Навряд чи цю панну цікавить її особа? Зараз вона або вимальовує в уяві образ високого шатена, що познайомився з нею на одному з останніх балів, або намагається здогадатися, чого очікувати від сьогоднішнього прийому. Щасливий час. Шкода лише, що надто швидко минає.
Анеля ще раз визирнула на вулицю і, переконавшись, що няньки з дітьми досі немає, повернулася на місце.
— Я панну ніколи тут не бачила. Ви не належите до близької родини. Правда ж? — не так тому, що це справді її цікавило, як для того, щоб чимось себе зайняти, запитала вона Анну. — Ваша матінка теж незабаром прийде?
Розгублено усміхнувшись, Анна у відповідь промимрила щось невиразне.
Не розчувши слів, але побачивши, що дівчина зніяковіла, Анеля не наполягала. Очевидно, цій панні не хочеться бути відвертою з незнайомою для неї жінкою. Справедливе бажання.
— Не мусите відповідати.
Анна якось невпевнено глянула на свою співрозмовницю.
— Я справді чужа тут людина. Батьків у мене немає, а пані Тереза зовсім недовго опікувалась мною.
Анеля затримала погляд на дівчині. Щось у тому, як вона це сказала, зачепило її за живе. Здається, ця панна теж не надто щаслива людина.
— Знаєте, у мене теж давно вже нема батьків, але у вас, принаймні, все інше ще попереду.
Анеля замовкла. Те, що вона не обмежилася ввічливим «перепрошую», здивувало її саму. Напевно, надто знервована сьогодні, а може, у цій панні щось викликає довіру. Іноді з незнайомою людиною значно легше порозумітись, аніж із кимось з родини. Цікаво, хто вона така.
— А хто вами опікується зараз? З ким ви прийшли сюди? Можливо, я знаю цю людину.
Почервонівши, Анна опустила очі. Хто опікується? Власне, насправді опікується Адам, але про таке навіть подумки згадувати соромно.
— Я компаньйонка пані Беати… Напевно, ви її знаєте… Так сталось, що я мусила шукати це місце. У моїх опікунів доволі скрутне фінансове становище, і пані Тереза порекомендувала мене їй, але…
Так і не договоривши, Анна, ніби за щось вибачаючись, невпевнено усміхнулася своїй співрозмовниці.
— Не думаю, що панна має того соромитись, — по-своєму потрактувала її ніяковість Анеля. — У житті складається по-різному. Ніхто не знає, де опиниться через рік чи два. Думаю, у вас іще все налагодиться. Ви надовго не залишитесь у пані Беати. Не спам’ятаєтесь, як вийдете заміж та матимете власну родину.